Пропонований документ відображає концептуальне бачення Партією Зелених  України проблем національної, регіональної та глобальної безпеки в контексті російсько української війни. 

І. ЗАГАЛЬНЕ БАЧЕННЯ. 

Російська агресія щодо України становить найсуттєвішу сучасну загрозу європейській  та глобальній безпеці. Цей конфлікт виходить далеко за рамки двосторонніх стосунків і є,  фактично, війною цінностей, своєрідним “зіткненням цивілізацій”, в якому одна сторона  намагається утвердити архаїчне “право сили”, а інша протистоїть їй на засадах верховенства  міжнародного права, принципів свободи, рівності і гуманізму. Усвідомлення цього спонукає  нині весь демократичний світ підтримувати Україну в її справедливій боротьбі. 

Росія не просто здійснює агресію, котра не має прийнятних для пояснення причин і,  навіть, приводу. Вона веде загарбницьку імперську війну із викличним порушенням всіх  принципів міжнародного права, писаних і неписаних норм співіснування держав,  демонструючи безпрецедентний від часів Гітлера морально-правовий нігілізм. Історія  сучасної окупації українських територій є суцільною низкою російських військових злочинів від убивств і катувань мирних жителів до масштабного екоциду. 

Міжнародні організації покликані підтримувати мир і безпеку, насамперед ООН і  ОБСЄ, виявили цілковиту безпорадність як в справі запобігання російській агресії, так і в  забезпеченні належної реакції на її перебіг. Недоречна “толерантність” згаданих організацій,  та світового співтовариства загалом, щодо російського вторгнення в Грузію в 2008 році,  призвела тоді до фактичної безкарності агресора і була витлумачена Росією як “карт-бланш”  на продовження подібної політики на інших теренах, що їх вона вважає своєю “зоною  впливу”. Так само кволою, і радше спрямованою на умиротворення агресора, була і реакція  на анексію Криму та окупацію частини Донбасу в 2014, заохочуючи РФ до подальшої  експансії. 

Попри якісно інший характер сучасного позиціонування більшості країн щодо війни в  Україні, навіть сьогодні мають місце заяви і оцінки окремих політичних лідерів та впливових  груп політичних лобістів, котрі, урівнюючи агресора і жертву, підштовхують до замирення  сторін та завершення війни “внічию”. Такий підхід кричуще суперечить як міжнародному  праву, так і просто здоровому глузду. Будь-які “мирні” переговори із агресором до звільнення  ним загарбаних територій руйнуватимуть суверенітет України і вестимуть до фактичного  узаконення окупації. Однак ці землі є батьківщиною мільйонів наших співгромадян і  нерозривно пов’язані із їхніми долями, господарство на їхніх теренах розбудовувалось  поколіннями їхніх предків, а природні ресурси є надбанням всього народу України.  

“Мир в обмін на територіальні поступки” це ніяка не “нічия”, а фактичне визнання  перемоги агресора і запорука його безкарності. Це означатиме не лише поразку України, а й  повну руйнацію існуючої архітектури міжнародної безпеки. Це стане тріумфом права сили і  поверненням сучасного світу до середньовічних стандартів міжнародних відносин. 

Тож лише звільнення всіх окупованих Росією територій України може стати належним  підгрунтям для подальшого політично-правового врегулювання конфлікту.

Країни умовного “Заходу” – економічно розвинені держави зі зрілою демократією, в  останні десятиліття докладали зусиль до поглиблення торговельної взаємодії з РФ, що було  зумовлено зацікавленістю в її енергоресурсах, з одного боку, а з іншого – розрахунком на те,  що тісніші господарські зв’язки в умовах глобалізації утримуватимуть Росію в руслі  раціональної політики на міжнародній арені (“доки триває торгівля-гармати мовчать”). 

Розрахунок виявився хибним, а ефект-прямо протилежним. Росія використала ці  зв’язки і глобальні економічні залежності для стримування негативної реакції Заходу на  вторгнення 24 лютого 2022 року, хоч і не досягла очікуваного результату. Проте і нині  намагається не лише вдаватись до енергетичного шантажу, але й переформатувати під власні  інтереси світовий ринок зерна, створюючи суттєві загрози глобальній продовольчій безпеці.. 

Деякі економічні аспекти цієї війни досі недооцінюються – значною мірою вона  ведеться за ресурси. Задовольняючи власні нео-імперські геополітичні прагнення, Росія  паралельно здійснює масштабне системне мародерство, привласнюючи устаткування та інше  майно, інфраструктурні та промислові об’єкти, родовища корисних копалин,  сільськогосподарську продукцію, тощо. Неспроможність належно реалізувати власний  величезний економічний потенціал підживлює імперську агресивність РФ щодо сусідів. 

На чільному місці-зазіхання на ресурси людські. Масові депортації людей (зокрема,  дітей) з окупованих територій мають на меті як підрив потенціалу майбутнього відродження  України, так і зменшення демографічних розривів у самій Росії. Як і за часів СРСР, влада  сучасної Росії розглядає людину лише як інструмент своєї діяльності, а не мету. Ця  особливість російської політичної культури, попри всі історичні колізії, залишається  незмінною впродовж століть і є основною відмінністю від політичної культури “Заходу”,  стрижневим елементом згадуваного вище цінністного конфлікту цивілізацій. 

ІІ. ЗЕЛЕНІ ТА ВІЙНА. ІДЕОЛОГІЯ ТА ПРАКТИКА. 

В системі цінностей, що ними керуються Зелені партії всього світу, принципи  ненасильства посідають чільне місце. Пацифістська налаштованість, прагнення усунути  війни з життя суспільства притаманні Зеленому рухові від часів його виникнення. Тож Зелені  не обирають насилля, як засіб розв’язання тих чи інших проблем.  

Проте нині, за необхідності протидії масштабній збройній агресії, вибору немає.  Жертвами окупанта в України стають насамперед мирні, беззбройні люди, котрі не чинять  опору. Пацифістська реакція на російське вторгнення лише заохочувала б жорстокого,  вільного від морально-політичних і правових самообмежень ворога, котрий не тримається  гуманістичних цінностей і заперечує саме право українців на існування. Тож з боку України  ця війна є реалізацією права на самозахист, котрому нема реальної альтернативи. 

За часів ІІ Світової війни Махатма Ганді ствердно відповів на питання, чи мають  індійці, в складі британської армії, воювати із Гітлером. Сьогодні вже не Рейх, а Росія  виступає в ролі “абсолютного зла”, якому слід протистояти зі зброєю в руках застосовуючи  насильство задля захисту життя і всього задля чого варто жити.  

Мир в усьому світі є досяжним, але лише за умови існування всієї світової спільноти  в спільній системі гуманістичних координат, за безумовного верховенства права, дотримання  норм рівності і взаємоповаги. Намагання протиставити наївний пацифізм цинічній і  протиправній агресії розв’язує не проблеми безпеки, а руки агресорові, і перетворює  кращу частину людства на заручників його інтересів.

IІІ. ВІЙНА, УКРАЇНА і ЄС. 

Стратегія Російської Федерації щодо України після розпаду СРСР була спрямована на  поступове “безкровне” узалежнення через механізми СНГ та двосторонніх взаємин.  Радянський Союз сприймався в Росії як модифікована версія Російської імперії, тож його  розпад було оцінено як “найбільшу геополітичну катастрофу ХХ сторіччя” не лише Путіним.  З точки зору російських еліт та більшості широкого загалу, “правонаступництво” Росії щодо  СРСР апріорі передбачало і успадкування “прав” на домінування в пост-радянському  геополітичному просторі. Ця особливість російської масової свідомості, підсилена роками  “демонізації” українців в інформаційному просторі, є підгрунтям сучасної масової підтримки  агресії пересічними росіянами.  

Безпосереднім імпульсом до війни стала реакція Росії на євроінтеграційні  прагнення України, несумісні зі статусом російського сателіта. Протести і  внутрішньополітичні зрушення в Україні, викликані відмовою проросійського уряду Азарова  приєднатись до Угоди про асоціацію із ЄС, були сприйняті РФ, як сигнал тривоги. Події  кінця 2013-початку 2014 року в Україні не лише перешкоджали російським геополітичним  планам, вони формували в сусідній державі демократичну реальність, що була прямим  викликом авторитарному, неофеодальному устрою самої Росії, і спонукали її до втручання.  

Фактичним початком того, що діється сьогодні, стало вторгнення в Крим в лютому 2014 року, схвально сприйняте російським суспільством. 

Жоден народ не платив за євроінтеграцію таку ціну, яку нині платять українці. 

Європейський Союз не є військово-політичним утворенням і не має безпосередніх  повноважень у сфері міжнародної безпеки. Однак, членство в ЄС підвищує економічну  захищеність держави та рівень її міжнародної політичної підтримки, не залишає її сам-на-сам  із викликами, що здатні підірвати її безпеку в різних аспектах, зробити слабшою і  вразливішою. Але для України долучення до ЄС в найближчий час, ще до закінчення війни  або негайно після цього, опосередковано мало б особливе значення саме в сфері військово політичної безпеки. 

Вступ до Євросоюзу стане актом, що формалізує необоротність процесу виходу України  з-під російського впливу, нівелюючи мотиви можливих рецидивів агресії. 

ВІЙНА, УКРАЇНА і НАТО 

Від часу заснування партії в 1990 році, в Програмі ПЗУ було незмінно присутнє  положення про нейтральний статус України. Після закінчення “холодної війни”, розпаду  Варшавського Договору та СРСР гуртування у військові блоки сприймалося як небезпечний  анахронізм, а Північно-Атлантичний Альянс виглядав рудиментом минулої епохи, що марно  шукає своє місце в нових історичних умовах. 

Ілюзорність цих уявлень ставала дедалі очевиднішою по мірі того, як Росія докладала  зусиль для власного утвердження в колишній зоні радянського панування і нового поділу  світу на сфери впливу. Остаточним крахом ілюзій стала окупація Росією Криму і частини  Донбасу в 2014 році. Будапештський Меморандум від 1994 року виявився так само  неефективним інструментом, як і Договір про дружбу із Росією від 1997, гранично  загострюючи питання військово-політичних, а не суто дипломатичних гарантій убезпечення  національних інтересів України. 

Відтак перегляд українськими Зеленими програмного положення щодо нейтралітету  став природним наслідком зміни міжнародно-політичних реалій. 

Гіркий досвід Будапештського Меморандуму зумовлює нині критичне ставлення до будь-яких майбутніх “гарантій безпеки” України, котрі не передбачають реальної військової складової. Однак, така складова присутня в системі колективної безпеки уособленої Організацією Північно-Атлантичного Договору, тобто НАТО. 

Але, попри стійке прагнення України долучитись до НАТО і суттєвий прогрес у взаєминах,  позиція самого блоку стосовно членства України залишається розмитою, а необхідний консенсус членів організації – важкодосяжним. Застереження щодо прийняття воюючої країни є зрозумілими, однак досі відсутні гарантії вступу і по закінченні війни. Причина зволікань та сама, що спонукає Україну форсувати процес набуття членства -Росія. 

В пострадянський час “демонізація” НАТО залишається інструменом російських політичних спекуляцій. Періодично заявляючи про якісь “загрози” її безпеці і “червоні лінії”, котрих не повинні перетинати її опоненти, РФ не без успіху намагається регулювати рівень реагування країн Заходу на дії Росії, яка при цьому не бачить.жодних “червоних ліній” для себе самої.  

Вступ України до НАТО розглядається Росією як крок до різкої “ескалації” взаємин. Захід, на жаль, чутливо сприймає цю аргументацію, хоча саме членство України в НАТО насправді позбавило б Росію можливостей подальшого політичного торгу, засвідчило необоротність геополітичного вибору України і змусило б РФ до пошуку нового, неконфронтаційного формату подальших стосунків із Заходом.  

УЗАГАЛЬНЮ30ЮЧІ ВИСНОВКИ 

Беручи до уваги викладені вище міркування, констатуємо: 

Російська агресія щодо України створює низку глобально значущих небезпек військово політичного, економічного та екологічного характеру, котрі потребують консолідованої безкомпромісної реакції світової спільноти на основі усталених принципів і норм міжнародних відносин;  

Війна Росії з Україною є не “сваркою сусідів”, а “конфліктом цінностей” від способу розв’язання якого залежатиме верховенство права на міжнародній арені; 

Нео-імперський характер мотивації російської агресії наразі робить Росію найбільшою загрозою міжнародній безпеці. Змушуючи її дотримуватись правил міжнародного співжиття світова спільнота гарантуватиме власне мирне майбутнє; 

Будь-який компроміс із агресором означатиме його безкарність і заохочення до подальшої експансії.  

Вступ України до НАТО і ЄС засвідчить незворотність її геополітичного вибору і створить найдієвішу систему міжнародно-правових, військово-політичних та економічних чинників,  що гарантуватимуть її безпеку. 

March 18, 2024, Kyiv, Ukraine

Party of Greens of Ukraine appeals to European institutions with a proposal not to recognise the election results of Russian President Vladimir Putin, who has an arrest warrant from the International Criminal Court.
The elections held in Russia on 15-17 March lacked any signs of democracy, transparency, and the right of the opposition to participate.
But the biggest farce of these elections is the election in the temporarily occupied territories of Ukraine, which is a violation of Ukraine’s sovereignty and territorial integrity.
After all, the inclusion of votes received in the occupied territories of Ukraine calls into question the legitimacy of the entire result of the presidential election in the Russian Federation.
In addition, during the “so-called elections”, Ukrainian citizens were subjected to pressure at gunpoint and people were threatened with their lives.
Russia’s aggressive war against Ukraine, unleashed by Putin, has destroyed the system of norms and principles of international law, so the recognition of the election results is a continuation of the dictatorial regime and illegal legitimization Putin’s rule.

Думка лідера
  • “Союз-90” / “зелені”    виступає за збільшення санкцій проти Російської Федерації у відповідь на агресію останньої на Сході України та в Криму. “Союз-90” / “зелені”    є послідовним лобістом українських інтересів в німецькому Парламенті й не тільки словом, а ділом реагує на виклики сучасного світу.

    Олександр Зіскін
  • Уявіть собі Давос, але лише для партій із зеленою ідеологією. Це — Global Greens Congress. 

    Віталій Кононов
  • Цією резолюцією визнається факт агресії з боку Росії. Так само ми звертаємося до керівництва ЄС враховувати це і в своїй політиці та заявах щодо України і конфлікту на Донбасі.

    Сергій Курикін
  • Ми — українські Зелені подали резолюцію про Донбас на Європейських Конгрес, який пройде наприкінці березня в Ліверпулі. 

    Сергій Курикін

Партія зелених в мас-медіа

Unable to display Facebook posts.
Show error

Error: Error validating application. Application has been deleted.
Type: OAuthException
Code: 190
Please refer to our Error Message Reference.

Unable to display Facebook posts.
Show error

Error: Error validating application. Application has been deleted.
Type: OAuthException
Code: 190
Please refer to our Error Message Reference.

Unable to display Facebook posts.
Show error

Error: Error validating application. Application has been deleted.
Type: OAuthException
Code: 190
Please refer to our Error Message Reference.
Наші партнери